Кінематографічна правда помітно відрізняється від правди повсякденного життя. Те, що здається очевидним при зйомці, може викликати подив під час перегляду. Простий приклад — Вовк і Заєць в темному трюмі корабля (мультфільм «Ну, почекай!»). Кадр без відеоряду був би незрозумілим, тому цих персонажів зобразили тільки білими контурами на чорному фоні, і глядачеві ясно, про що йде мова. (До речі, темноту можна показати, використовуючи вузьконаправлене контровий світло, що дає при виборі експозиції по світлу лише силуети і відблиски.)

Щоб любительський відеофільм був цікавий не тільки його творцеві і відображеним в нім родичам, треба дотримувати елементарні правила і традиції кіношників, адже пасивне володіння мовою кінематографії приходить з дитинства, і ми приймаємо багато умовностей, самі того не помічаючи. Цілеспрямовано проглядаючи на відеомагнітофоні фільми великих майстрів, що любляться, із зупинками і докладним аналізом кожного фрагмента, можна навчитися використанню виразних засобів кіно і телебачення. Критичний перегляд деяких телепередач і серіалів дозволить зрозуміти, як робити не треба. Знання плюс власний досвід надалі приведуть до майстерності, але тільки після прискіпливих багатократних переглядів своїх власних робіт. Краще це робити разом з друзями, навіть якщо ті не зронять ні єдиного слова, і обговорювати через деякий час, коли забудуться деталі, а своє стане майже чужим.





Статті